Євген Гаврилович Руденський
Якщо згадувати людей, які вплинули на розвиток планерного спорту в 70-80-х роках в Україні, а через своїх учнів і на наступні роки, то не можна не розповісти про Євгена Гавриловича Руденського.
Майстер спорту міжнародного класу з планерного спорту. Срібний призер чемпіонату світу 1972 року. Триразовий абсолютний чемпіон СРСР. Неодноразовий рекордсмен СРСР. Багаторазовий чемпіон України.
Народився він 22.08.1942 р. у м. П'ятигорськ Ставропольського краю. Почав літати на планері 1957 року в аероклубі міста Єсентуки. Першим успіхом стало 3-е місце у командному заліку у багатоборстві на 1-му чемпіонаті РРФСР у 1961 році. Після вступу до Харківського авіаційного інституту спортивне вдосконалення продовжив у Харківському аероклубі, а потім, після переведення до Київського інституту інженерів цивільної авіації (зараз – НАУ), – у Київському аероклубі.
У чемпіонаті України вперше взяв участь у 1963 р., а у 1964 р. вже виступав за команду України на чемпіонаті СРСР та посів перше місце в одній із вправ. Три роки поспіль: 1968, 1969, 1970 - ставав абсолютним чемпіоном СРСР. Це вдавалося небагатьом. Безліч перемог у нього і на чемпіонатах України. Є в нього кілька рекордних польотів. Першим у СРСР, на планері А-15 конструкції О.К.Антонова, 26.06.1964 р. пролетів трикутний маршрут 500 км, встановивши всесоюзний рекорд.
На чемпіонаті світу з планерного спорту в 1972 р. в Югославії в найскладніших метеоумовах, польотах у гірській місцевості та запеклій спортивній боротьбі посів 2-е місце в абсолютній першості. Літав на планері ASW15B. Це найвище досягнення серед радянських спортсменів-планеристів за роки проведення чемпіонатів світу. Про ці шість вправ захоплююче розповів у своїй брошурі «Шесть маршрутов к рекорду» В'ячеслав Моїсеєв. У своїй книзі він наводить слова Віктора Гончаренка: «Мені часом здається, що Руденський має чуття птаха». У ті роки дозволялося на змаганнях літати у хмарах, і про такі польоти спортсмена розповідає автор. Звичайно, не завжди вигідно набирати висоту в хмарах, але Руденському це допомогло в останніх вправах чемпіонату. (Пізніше були заборонені польоти з гіроскопічними приладами на змаганнях, відповідно і польоти у хмарах).
Наведу тут приклад незвичайної для сучасних змагань другої вправи чемпіонату - політ на дальність до наміченого пункту: від Вршаца (місце проведення змагань у східній Сербії) до Бітоли на півдні Північної Македонії – 456 км через кілька гірських хребтів – змагання не тільки пілотів, а й помічників. Наші спортсмени цю вправу виграли, пролетіли далі за всіх, хоч і не весь маршрут, а ось наземна команда програла, лише на третій день повернувши спортсменів та планера на аеродром. А доліт з висоти 5000 метрів на відстань 130 км проти вітру (завидуйте, планеристи!).
1973 року Є.Г.Руденський був нагороджений дипломом ім. Ю.О.Гагаріна за великі досягнення у справі розвитку планерного спорту та високі особисті спортивні результати. Також він нагороджений Міжнародною авіаційною федерацією (ФАІ) дипломом Поля Тіссандьє (Paul Tissandier) за визначний внесок у розвиток планеризму.
У 1976 був виданий посібник для планеристів «Політ на планері», написаний Євгеном Гавриловичем, в якому він ясно і зрозуміло виклав важкі питання метеорології, обладнання планерів, тактики і техніки маршрутних польотів, польотів у хвильових потоках. Саме на розділ «Аерологічна діаграма» цієї книги посилалися парапланеристи, коли на створеному ними сайті викладали прогноз висхідних потоків, вчили аналізувати АТ. Це зараз можна побачити прогноз погоди (силу висхідних потоків) у смартфоні, а 30-50 років тому Український Гідрометцентр запускав (і не щодня) 2 зонди на добу, тож самим треба було прогнозувати погоду на день за ранковою діаграмою.
1977 року Євген Руденський став командиром планерної ланки в Київському аероклубі і трохи пізніше - тренером збірної команди України. Ось де виявився його талант організатора, а сміливості, сили волі та вміння брати на себе відповідальність – йому було не позичати. Теорії в клубах завжди приділялася велика увага, але будувати лінійки дольоту (не тільки Є.Вачасова для Бланіков, а й для всіх планерів), розбиратися з теорією Мак-Креді, вчитися літати швидко - почали при Руденськом. "Швидко" - це слово застосовував Є.Г. не тільки до маршрутних польотів, а й до всієї організації польотів на аеродромі. Швидко встановлювати планера на льотне поле, швидко злітати: "до 500 м є потоки – вперед", "якщо ти не злітатимеш першим [на тренуваннях], ніколи першим не станеш [на змаганнях]", "на аеродромі не ходити кроком, тільки бігом", - скільки його порад-наказів запам'ятали новачки. А якщо він при всій своїй зайнятості сідав у інструкторську кабіну, то це було диво. Він брав керування на себе. Як можна було летіти без зниження? Тільки потім ставало зрозумілим, як це було можливо. Ну, а облити водою нас, які чекали біля СКП своєї черги політати, після фінішу з тренувального маршруту - це було так віртуозно, що на нього не тільки не ображалися, а дивилися із захопленням. Він був нашим кумиром. У пожовклих листках протоколів зібрань, які запровадив Є.Г., можна знайти прізвища всіх, хто вчився літати в ті роки, з розрядами та спортивними здобутками. Він був дуже пунктуальною людиною.
Кожен командир ланки, інструктор може сказати, що льотна підготовка жінок часто складніша, ніж чоловіків, більша за ризик, часто більше часу йде на їх підготовку. Іноді запитують: "Чому проводять окремо чемпіонати серед жінок? Техніка пілотування зазвичай однакова у чоловіків та жінок". Напевно, справа тут у вмінні йти на ризик, швидко приймати складні рішення, не панікувати, більша амбітність чоловіків, різні життєві пріоритети. У загальних ("чоловічих") чемпіонатах можуть брати участь і жінки, але потрапити хоча б у трійку призерів у багатоборстві навіть найталановитішим планеристкам у "чоловічих" чемпіонатах світу та Європи вдається дуже рідко. Так і у навчанні. Багато жінок теж хотіли літати, але у ті роки у «велику» авіацію їх не брали, лишалася «мала». Жінки починали літати в клубах ДТСААФ, але залишалися у спорті та досягали успіху, з різних причин, не всі. До речі, і чоловіки також. Є.Г. хотів, щоб у клубі літали жінки, тим паче, що до складу команди на чемпіонатах України мали входити двоє чоловіків та одна жінка. У 80-х роках у КіАК літали 12 жінок, які мали 1-й розряд та вище.
Упродовж 15 років Євген Руденський був головним тренером збірної команди України з планерного спорту. Його організаторські здібності, талант і воля неодноразово призводили спортсменів України до перемог у чемпіонатах СРСР в особистому та командному заліках. Він, звичайно, справжній Заслужений тренер України, хоч це звання йому і не було присвоєно. Наприкінці 80-х років 5 українських спортсменів входили до збірної команди СРСР з планерного спорту. «Он создал нас, он воспитал наш пламень», цитуючи поета, про свого тренера можуть сказати багато планеристів України.
Наприкінці 80-х – на початку 90-х років Є.Г. зосередився на тренерській роботі, продовжував брати участь у чемпіонатах. Востаннє він брав участь у чемпіонаті України у 1991 році.
Євген Гаврилович Руденський пішов з життя 17 січня 1995 року.
